Нездатність досягти швидкої та переконливої перемоги на полі бою змушує Кремль вдаватися не лише до «реальних» заходів, як мобілізація населення чи націоналізація підприємств («перехід на воєнні рейки»), але й до «віртуальних». Ідеться передовсім про пошук нових наративів для виправдання вторгнення в Україну («народна війна»), а також способів «закрити рота» незгодним.
Серед останніх – монополізація державою медіа і обмеження свободи слова аж до відвертої цензури, встановлення контролю над «військкорами», штрафи і багаторічні строки ув’язнення за «фейки»/«дискредитацію» та системна ліквідація правозахисних організацій.
Імовірними причинами такого становища є загальний курс на посилення авторитаризму в Росії (влада – поза критикою), узурпація Кремлем права на правосуддя, запізніла «помста» силовиків викривачам злочинів радянської держбезпеки, підготовка до продовження зовнішньої агресії та, можливо, масових репресій всередині країни.
Однак навіть якщо такий терор і буде розгорнутий, то навряд чи він досягне «сталінських» масштабів з мільйонами репресованих. До цього не готова російська інфраструктура, та і ризики під час війни можуть переважати над вигодами. Тому, швидше за все, репресії охоплять кількадесят тисяч незгодних, але розправи над ними будуть максимально наочними – для залякування решти нелояльного населення.
Заборона інакодумства та ліквідація правозахисних організацій
Сьогодні здатність Росії до повторення широкомасштабного наступу на Україну на зразок лютого 2022 року видається низькою. Проте російські еліти роблять ставку на затяжний характер протистояння («війну на виснаження»), коли Україна або її партнери з країн ЄС та США будуть змушені вступити в переговори.
За такого сценарію критичною для Кремля стає проблема неприйняття населенням політичного курсу, критика рішень органів влади та прояви невдоволення якістю життя і перебігом війни. Частково вона була вирішена завдяки фактичному скасуванню свободи слова із введенням у дію федерального закону №32 від 4 березня 2022 року, відомого як «закон про фейки» або «закон про дискредитацію». За рік його застосування кількість карних справ (строк від 3 до 15 років) перевищила сотню, адміністративних справ (штраф від 30 тис. до 1 млн руб.) – кілька тисяч, заблокованих медіа – сто тисяч. 1 березня 2023 року до Держдуми внесли пропозицію поширити дію закону на «добровольців» (тобто завербованих у в’язницях злочинців).
Дещо поза сферою охоплення цим законом залишилися дві важливі категорії громадян та організацій:
- Ветерани війни та т.зв. «військкори», які можуть стати інформаційною базою протестних настроїв радикально правої частини суспільства.
- Правозахисні організації, які надаватимуть інформацію про втрати, незадовільну роботу системи соціального захисту, а також про обмеження свободи слова та цензуру (що зменшуватиме довіру населення до пропаганди). Зрештою, саме правозахисні організації є засобом якщо не протидії, то, принаймні, інформування про політичні переслідування опонентів влади.
Якщо політика Кремля щодо першої категорії відрізняється мінливістю (це має бути предметом окремого дослідження), то до правозахисників застосовується перевірений спосіб – закриття у судовому порядку. Можна припустити, що прискорена ліквідація правозахисних організацій вказує на підготовку нового витка внутрішніх репресій. Відкритим залишається питання про інституційну спроможність путінського режиму до розгортання масового терору в «сталінських» масштабах.
Початок систематичної боротьби із правозахисним рухом у Росії датується 2012 роком – часом ухвалення закону 121-ФЗ про статус організацій-«іноземних агентів». Його поява стала, серед іншого, реакцією режиму Володимира Путіна на виступи на Болотній та означала перехід від «гібридного» до класичного авторитаризму в Росії. У 2015 році закон 272-ФЗ запровадив статус «небажаних організацій», у 2017-му закон 327-ФЗ – «ЗМІ-іноагента». Від 2019 року «іноагентами» могли бути визнані фізичні особи, від 2021-го – незареєстровані організації.
Темпи накладання обмежень на діяльність окремих правозахисників та колективів, а також ЗМІ («іноагенти», «небажані організації») значно зросли впродовж останніх двох років. Зокрема, 29 грудня 2021 року було ліквідовано товариство «Меморіал» (засноване 1987 р.) – найбільша та найвпливовіша правозахисна організація Росії, лауреат Нобелівської премії миру, а 25 січня 2023 року – Московська Гельсінська група, найстарша з них (з 1976 р.).
Спільна статистика «іноагентів» по роках виглядає так (у статистиці враховані також ті, хто пізніше був виключений зі списків – кільканадцять осіб):
| Рік / статус | Зареєстровані організації | ЗМІ | Фізособи-ЗМІ | Фізособи | Незареєстровані організації | ВСЬОГО |
| 2013 | 1 | – | – | – | – | 1 |
| 2014 | 10 | – | – | – | – | 10 |
| 2015 | 18 | – | – | – | – | 18 |
| 2016 | 14 | – | – | – | – | 14 |
| 2017 | 4 | 9 | – | – | – | 13 |
| 2018 | 4 | – | – | – | – | 4 |
| 2019 | 7 | 1 | – | – | – | 8 |
| 2020 | 6 | 2 | 5 | – | – | 13 |
| 2021 | 8 | 24 | 70 | – | 6 | 108 |
| 2022 | 10 | 21 | 85 | 62 | 10 | 188 |
| 2023 (І-ІІ) | 2 | 2 | 31 | – | 1 | 36 |
Статистика «небажаних організацій» менш драматична, але також показова:
2015 – 4; 2016 – 3; 2017 – 4; 2018 – 4; 2019 – 4; 2020 – 12; 2021 – 18; 2022 – 6; 2023 – 3
Починаючи з 2012 (а особливо з 2014) року Кремль взяв курс на «закручування гайок» у російському суспільстві після антипрезидентських виступів на Болотній площі та анексії Криму. Існує щонайменше чотири пояснення системного тиску російської влади на правозахисні організації:
1) Загальний курс на посилення авторитаризму в Росії та розбудову культу особистості Путіна. В цих умовах будь-яка критика влади, особливо за маніпуляції на виборах та захмарну корупцію, розглядається як загроза державній безпеці та призводить до репресій проти опозиційних активістів.
2) Узурпація Кремлем права на правосуддя. Консенсусною є точка зору на відсутність у Росії незалежного справедливого суду, як на районному рівні, так і Верховного. У пошуках «повного суверенітету» Путін відмовився від пріоритету міжнародного законодавства над національним (2020 р.), а після вторгнення до України Росія відмовилася визнавати юрисдикцію ЄСПЛ (2022 р.). У таких умовах припинення функціонування організацій, які системно допомагали жертвам російської силової системи, ставили під сумнів вироки судів та допомагали міжнародному правосуддю, було лише питанням часу.
3) Запізніла «помста» силовиків викривачам злочинів радянської держбезпеки. До завершення президентства Дмитра Медведєва Росія утримувала баланс між героїзацією чекістів та вшануванням пам’яті їхніх жертв. Після 2012 року почалася монополізація державою права на історичну істину, наслідком чого стала цензура, запровадження «єдиного підручника», репресії проти істориків та пересічних громадян «за реабілітацію нацизму» (понад 9 тисяч осіб), а також розгром або рейдерство кількох організацій історико-правозахисного спрямування («Меморіал», «Перм-36»). Деталі у дослідженніУІМ «Іван Віссаріонович Путін. Як працює історична машина РФ».
4) Однак можливе і ще одне пояснення – підготовка продовження зовнішньої агресії та, можливо, масового терору всередині країни. Як видно, різке зростання кількості репресованих організацій та окремих осіб сталося 2021 року, коли, швидше за все, Путін ухвалив рішення про майбутнє вторгнення в Україну (стаття «Про історичну єдність російського та українського народу»). З цієї точки зору Кремлю не потрібні організації, які системно фіксуватимуть майбутні злочини влади проти населення та можуть виступити в майбутньому в якості свідків. А оскільки сьогодні здатність до повторення широкомасштабного наступу на Україну видається низькою, можна припустити, що прискорена ліквідація правозахисних організацій вказує на підготовку нового витка внутрішніх репресій.
Чи готова Росія до масових репресій?
Останніми роками (особливо 2022 р.) Кремль підготував відповідну інфраструктуру репресій:
- Внесені зміни до законодавства, зокрема у частині «дискредитації збройних сил». Це надзвичайно розширює поле для переслідувань, дозволяючи карати людину навіть за російські плакати на кшталт «миру – мир».
- Удосконалена (і розширюється) система моніторингу соціальних мереж, враховуючи монополізацію сегменту інтернет-медіа однією з «веж Кремля» – групою Грефа-Кірієнка.
- Мобілізація ув’язнених та відправлення їх на фронт «звільнила», як мінімум, кілька десятків тисяч місць у колоніях та в’язницях.
Ще однією умовою, що дає змогу ефективно запустити машину масових репресій, є монополізація силового компоненту, тобто концентрація повноважень в одному органі – певному аналогу НКВС чи МДБ. У російській системі, навпаки, є певна децентралізація: Мін’юст (та ФСВП), Слідчий комітет, Прокуратура, МВС, ФСБ, Росгвардія. У таких умовах запуск репресій, як державна політика, може призвести до «війни відомств», що лише посилить внутрішні суперечності та конфлікти у ключовій «вежі Кремля» – групі силовиків.
І, нарешті, масові репресії під час війни є надто ризикованими, оскільки безпосередньо впливають на настрої суспільства і можуть знизити рівень підтримки влади.
Але найголовнішою умовою для початку справді масових репресій є конструювання «образу ворога» – узагальненого уявлення про причини, що загрожують звичному способу життя. Наразі російська пропаганда трансформувала тезу «СВО проти українських нацистів» на тезу «СВО – війна з «колективним Заходом» за виживання Росії». Масштабування образу ворога, з одного боку «пояснює» відсутність видимих успіхів на фронті та затяжну війну, а з іншого – дозволяє почати просувати тезу про «вітчизняну війну», тобто спробувати навіяти населенню страх за своє (особисте) майбутнє у разі поразки. Можна стверджувати, що перша складова вже є – формується конструкція зовнішнього ворога.
Однак поки що не сформовано конструкцію внутрішнього ворога. У разі війни з «колективним Заходом» логічним було б у якості такого «призначити» росіян, які мають зв’язки в країнах ЄС та США, починаючи від громадських активістів, закінчуючи тими, хто виїхав за кордон. Але цей підхід для Кремля виглядає ризикованим і невигідним з таких причин:
- Більшість еміграції, яка продовжує жити в російському інформаційному полі, є природним провідником і своєрідним лобістом російського порядку денного у країнах ЄС. Типовий приклад – ексцеси з підбитим танком у Німеччині, проросійські мітинги в інших країнах Західної Європи.
- Російський великий бізнес досить активно працює з партнерами з ЄС та США, незважаючи на санкції.
- У значної частини російських чиновників родичі, діти живуть за кордоном, вони мають нерухомість у країнах ЄС, Ізраїлі, США. І оголосити всіх, хто живе за кордоном потенційними «ворогами» – це створити передумови для можливих переслідувань їх особисто.
- Російська ліберальна опозиція є маргінальною і не має широкої підтримки навіть серед еміграції.
Отже навішування ярлика «західного шпигуна», що активно використовувалося за часів Сталіна, не підходить.
Таким чином, до репресій за сталінським зразком, коли під переслідування потрапили десятки мільйони людей, навряд чи можливі, РФ до цього не готова.
Залишається інший шлях – грати на страхах населення:
- Культивувати жах перед поразкою – створювати картину персональної загрози громадянину у разі провалу державної політики та зміни керівництва.
- Культивувати жах перед висловленням власної думки. Тут працює існуюча система переслідування за виступи, пости в соцмережах , коментарі та навіть «лайки».
- Культивувати страх перед інакодумством. І тут варто згадати історію «страт кувалдою». Причому обидва кейси, де перший був демонстрацією того, що з незгодним/зрадником можуть розправитися без суду будь-коли, а другий, де з’явився «розкаяний» демонструє правильну лінію поведінки – проси вибачення та гарантуй лояльність.
Отже, принаймні до кінця бойових дій РФ, навряд чи запустить маховик репресій сталінського зразка, для цього не склалися відповідні умови. Натомість Кремль, найімовірніше, піде шляхом жорсткої пропаганди та демонстративного переслідування «незгодних», створюючи картинку, яка лякає рядового росіянина. Або навмисне громадське судове переслідування (і великі строки), або позасудова розправа. За такого сценарію маховик репресій торкнеться не кількох мільйонів, а кількох десятків тисяч. І цього на даному етапі буде достатньо для утримання влади.
