Сергій Шойгу, Володимир Путін та Дмитро Медведєв синхронно заявили про небезпеку розпаду Росії внаслідок поразки у війні. Збереження територіальної цілісності Росії – ідея-фікс з початку 90-х, яку активно експлуатував Путін з першого року свого правління і яка набула нової актуальності в останні два роки.
Шукаючи додаткової суспільної підтримки агресії проти України, Кремль намагається представити її у вигляді «народної війни». Попередні невдачі та необхідність мобілізації пояснювалися тим, що Україна вже нібито програла, а тепер Росії протистоїть на полі бою «колективний Захід». Віднедавна мова зайшла про неприпустимість поразки, результатами якої начебто стане знищення Росії та колективна відповідальність її населення.
Причинами нинішньої актуалізації наративу про війну за цілісність Росії стали: затягування бойових дій та відсутність помітних успіхів на полі бою; природні страхи росіян перед повторенням «лихих 90-х» внаслідок розвалу країни після поразки; збільшення західної допомоги Україні та виступи окремих аналітиків і публіцистів; актуалізація теми розпаду Росії в Україні та поява емігрантських структур, націлених на проголошення незалежності низки російських регіонів.
Курс на «народну війну», метою якої буде недопущення розпаду Росії – тренд як ближньої, так і далекої перспективи. Використання цього аргументу дозволить закрити рота критикам і укріпити позиції особисто Путіна; мобілізувати громадян якщо не на добровільну участь у війні, то на затягування пасків; підживити антиамериканські та антиукраїнські настрої серед еліт та простонароддя, а також дати відсіч емігрантським ініціативам. Правильне розігрування цієї карти дозволить зберігати сталість режиму Путіна навіть за тривалої війни та відсутності успіхів на фронті (але не за умови тотального зубожіння).
Подія
23 лютого 2022 року в привітанні з нагоди «Дня захисника Вітчизни» міністр оборони Росії Сергій Шойгу наголосив, що «колективний Захід», використовуючи Україну, прагне розчленувати Росію та позбавити її незалежності.
Захід ставить собі за мету розвал Росії та встановлення контролю над її колишніми частинами, заявивВолодимир Путін в інтерв’ю телеканалу «Россия 1» після мітингу-концерту в Лужниках, який відбувся 24 лютого. На його думку, західні держави мають намір «розкасувати колишній Радянський Союз та його основну частину – Російську Федерацію». Росію можуть прийняти до «так званої сім’ї цивілізованих народів, але лише окремо, кожну частину окремо». За словами Путіна, «ці плани викладені на папері». За такого сценарію російський народ у нинішньому вигляді може не зберегтися, а замість нього «будуть московіти якісь, уральці тощо».
В опублікованій 27 лютого в «Известиях» статті «Точки неповернення» заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв виступив із погрозами на адресу тих «хто спочатку розвалював СРСР, а зараз намагається знищити Російську Федерацію». За його словами, «Якщо серйозно постане питання про існування самої Росії, його буде вирішено аж ніяк не на українському фронті. А разом із питанням подальшого існування всієї людської цивілізації. І тут не повинно бути жодних двозначностей. Світ без Росії нам не потрібен».
Історичний контекст
Питання про розпад/розвал країни ніколи не зникало з порядку денного сучасної Росії – його підживлювали «парад суверенітетів» низки регіонів на початку 90-х років та, особливо, програна Перша чеченська війна. І саме тому від початку свого президентства Путін шукав відповіді на нього.
Вже в інтерв’ю 2000 року для книги «От первого лица» Путін так пояснював рішення почати Другу чеченську війну: «якщо ми зараз, негайно це не зупинимо, Росії як держави у її сьогоднішньому вигляді не буде. Тоді йшлося про те, щоб зупинити розвал країни… Я був переконаний, що якщо ми зараз не зупинимо екстремістів, то за деякий час нам загрожує друга Югославія по всій території Російської Федерації, югославізація Росії».
Упродовж наступного двадцятиліття Путін неодноразово звертався до проблематики розпаду/розвалу Росії. Підготовка та початок агресії проти України призвели до чергового сплеску публічних висловлювань на цю тему.
У фільмі «Россия. Новейшая история» на телеканалі «Россия 1» 12 грудня 2021 року Путін заявив: «Адже що таке розпад Радянського Союзу? Це розпад історичної Росії під назвою Радянський Союз». Він додав, що сам бачив європейські карти, на яких Росія була поділена на кілька країн. «Але справа навіть не в картах, а справа в тому, що… президент однієї зі східноєвропейських країн на одній із зустрічей зі мною прямо сказав, що для нас у Європі не було питання про те, розвалиться Росія чи ні. Ми вважали, що це неминуче».
На прес-конференції 23 грудня Путін підкреслив, що «Росію не можна перемогти, її можна лише розвалити зсередини». Саме це, на його думку, сталося під час Першої світової війни та у 90-ті роки. «А хто це робив? Ті, хто обслуговував інші, чужі інтереси, не пов’язані з інтересами російського та інших народів Російської імперії, Радянського Союзу та Російської Федерації сьогодні».
Втім, у зверненні з нагоди визнання «Л/ДНР» 21 лютого 2022 року Путін поклав провину на попередників: «До розпаду нашої єдиної країни призвели історичні, стратегічні помилки лідерів більшовиків, керівництва КПРС, допущені у різні часи в державному будівництві, економічній та національній політиці. Розпад історичної Росії під назвою СРСР – на їхній совісті».
16 вересня на прес-конференції після саміту ШОС у Самарканді Путін заявив, що «протягом десятиліть у західних країнах постійно культивувалася ідея розвалу і Радянського Союзу, і історичної Росії, і Росії як такої».
У зверненні з нагоди мобілізації 21 вересня Путін підкреслив, що «мета Заходу – послабити, роз’єднати та знищити зрештою нашу країну. Вони вже прямо говорять про те, що у 1991 році змогли розколоти Радянський Союз, а зараз настав час і самої Росії, що вона повинна розпастися на безліч регіонів і областей, смертельно ворогуючих між собою».
На зустрічі з істориками 4 листопада того ж року Путін сказав, що на території України «створили фактично анти-Росію». Це начебто було зроблено для того, щоб «піднести гніт до розпаду нашої країни».
Від «Києва за три дні» до «збереження цілісності Росії»
Однотипні заяви трьох топ-посадовців протягом п’яти днів цілком вкладаються у тренд «великого повороту» від наративу «Києва за три дні» до наративу «перемоги за будь-яку ціну» задля уникнення розплати. «Ця стадія пропаганди використовує набагато цинічніший підхід, – говорить аналітик Jamestown Foundation Ксенія Кирилова. – В даному випадку пропаганда вже не намагається довести, що війна була виправдана, а наголошує на тому, що “у нас немає іншого виходу, крім перемоги“, тому що у разі поразки “Росію буде знищено“. У цьому випадку формально декларується відносно нормальна цінність у вигляді “виживання країни“, але з моральної точки зору використовується доволі цинічне формулювання. Воно полягає в тому, що “неважливо, що ми наробили, відповідати за наслідки ми не хочемо, і нам потрібно виграти, щоб позбавити себе цієї відповідальності“».
Декларування цього повороту на найвищому рівні датується 21 вересня 2022 року – зверненням Путіна з нагоди мобілізації, про що вже йшлося. Чи не вперше президент визнав, що війна ведеться «для захисту нашої Батьківщини, її суверенітету та територіальної цілісності», а не заради уявної «денацифікації» та «демілітаризації» України (примітно, що ці терміни жодного разу не згадувалися).
У вересні-листопаді задля виправдання та заохочення до мобілізації в Росії дозволили вживати слово «війна» деяким чиновникам (деталі – в аналізі Українського інституту майбутнього). У той же час Євген Пригожин обрушився із критикою на дітей високопосадовців за їхнє небажання «лізти в окопи».
Надзвичайно симптоматичною була заява голови RT Маргарити Сімоньян у ток-шоу Володимира Соловйова 29 листопада 2022 року: «Якщо ми примудримося програти, Гаага, умовна чи конкретна, чекає навіть на двірника, який бруківку всередині за кремлівською стіною підмітає. Що нам від того, що ще один район Києва залишиться без світла чи не залишиться? Масштаб катастрофи, в яку обернеться наша країна, якщо ми примудримося це зробити, навіть уявити не можна».
7 грудня Путін провів відеоконференцію із російською Радою з прав людини, на якій зробив низку заяв, що не стосувалися тематики зустрічі. Зокрема, він зазначив, що «спецоперація» в Україні може бути «тривалим процесом», а набуття нової території є «суттєвим результатом» для Росії (деталі – в аналізіУІМ).
2 лютого 2023 року, виступаючи з нагоди 80-ліття Сталінградської битви, Путін скористався нагодою, щоби знову підкреслити особливий внесок СРСР у розгром нацизму, виправдати вторгнення в Україну, пригрозити європейським країнам та висловити упевненість в остаточній перемозі – після «корінного переламу» у війні (деталі – в аналізі УІМ).
Нарешті, послання Путіна Федеральним Зборам 22 лютого, з одного боку, декларувало загрози Росії з боку Заходу («Еліти Заходу не приховують своєї мети: завдати, як вони кажуть, це пряма мова, «стратегічної поразки Росії». Що це означає? Що це для нас? Це означає покінчити з нами раз і назавжди, тобто вони мають намір перевести локальний конфлікт у фазу глобального протистояння. Ми саме так і все це розуміємо і відповідним чином на це реагуватимемо, тому що в цьому випадку йдеться вже про існування нашої країни»), з іншого – обіцяло населенню стабільність («Є такий сталий вираз: «гармати замість масла». Оборона країни, звичайно, найважливіший пріоритет, але, вирішуючи стратегічні завдання у цій сфері, ми не маємо повторювати помилок минулого, не маємо руйнувати власну економіку. Ми маємо все для того, щоб і безпеку забезпечити, і створити умови для впевненого розвитку країни»). Однак існують суттєві підстави вважати, що досягти омріяного балансу між війною та стабільністю Росії вже не під силу (деталі – в аналізі УІМ).
Отже, в міру затягування бойових дій та відсутності помітних успіхів на фронті ідея довгої «народної війни», яку «неможливо програти», буде все активніше використовуватися Кремлем всередині Росії.
Розпад Росії як головний аргумент на користь «народної війни»
Конструювання наративу «народної війни» вимагає наявності головного аргументу на її користь – і загроза територіальній цілісності Росії якнайкраще надається для цього. Існує низка причин, чому активізація цієї теми відбулася просто зараз.
1. Відсутність не просто значних успіхів на фронті, але й наявність помітних поразок (Харківщина, Херсон), а також значні втрати (Макіївське ПТУ №19) ставлять перед росіянами питання про цілі війни та їхню принципову досяжність. Гарантування територіальної цілісності країни – ідеальне пояснення будь-яких бойових дій і, притому, не обмежене у часі. «Денацифікація» та «демілітаризація» більше не згадуватимуться Кремлем для виправдання війни – їхнє місце остаточно посяде боротьба з агресією «колективного Заходу» та недопущення ворожого вторгнення на російську територію.
Аналогічним чином боротьбою за недоторканість країни будуть пояснюватися всі непопулярні події в майбутньому – від повторної мобілізації до зниження життєвого рівня населення. Будь-яка спроба антивоєнного виступу місцевих еліт чи рядових росіян може бути прирівняна до «зради Батьківщині» – адже мова йде про «народну війну» за цілісність Росії, а не просто «спецоперацію».
2. Страх перед ймовірним розпадом Росії є надзвичайно глибинним у свідомості росіян. Відповідно до опитування ВЦИОМ 2020 року, головними страхами населення Росії є соціальна несправедливість (70%) та зниження доходів (68%). За даними двох замірів Центру досліджень політичної культури Росії у 2022 році, тривоги у зв’язку зі зростанням цін і страхи з приводу виживання збільшилися з 38 до 43%. За результатами дослідження в грудні 2022 року аналітичного центру НАФИ спільно зі Страховим домом ТСК росіяни бояться збільшити витрати через зростання цін (29%), захворіти на якусь важку хворобу (27%) та втратити свої доходи (27%). Осібно стоять дані 2022 року Левада-центру – їхні респонденти найбільше боялися «хвороби близьких, дітей» (82%), «світової війни» (56%), «свавілля влади» (53%).
Розпад Росії прямо не фігурує в першій десятці жодного з опитувань, але поза всяким сумнівом, росіяни не можуть не розуміти, що цей процес означатиме реалізацію їхніх головних страхів – бідності та несправедливості. І питання тут не в умовному імперіалізмі російського народу, а в його негативному емпіричному досвіді розпаду СРСР та «лихих 90-х». До тих пір, поки розвал Росії асоціюватиметься із зубожінням (тобто, в довгостроковій перспективі), Кремль з легкістю зможе мобілізувати росіян на захист державних кордонів. Гіпотетично, лише тотальне падіння життєвого рівня тут і зараз зробить населення Росії байдужим до долі країни («згоріла хата – гори й сарай», як це сталося у 1990-1991 роках).
3. Російська еліта та особисто Путін реально вірять у можливість західних підступів з метою зруйнувати Росію зсередини – починаючи від сумнозвісного «плану Даллеса». За приклад можна навести карту розподілу Росії на 17 частин, нібито ініційованого урядом США. Дмитро Кисельов в ефірі телеканалу «Россия 1» заявив, що Комісія з безпеки та співробітництва в Європі (вона ж – Гельсінська комісія США) начебто розробила проект під назвою «Деколонізація Росії: моральний та стратегічний імператив». Дійсно, на сайті Гельсінської комісії США можна знайти захід під назвою «Decolonizing Russia: A Moral and Strategic Imperative», однак на ньому взагалі не йшлося про розділ Росії, а продемонстрована російськими пропагандистами мапа насправді з’явилася ще 2021 року.
При цьому влада західних країн не раз спростовувала тезу про намір знищити Росію. «США та країни Європи не прагнуть контролю чи знищення Росії. Захід не планував нападати на Росію», – наголосив 21 лютого 2023 року американський президент Джо Байден. Аналогічно 23 лютого висловився глава британського МЗС Джеймс Клеверлі, запевнивши при цьому, що в королівстві поважають росіян, російську культуру та історію.
Коментуючи заяви Путіна, російський опозиційний журналіст Ігор Яковенко сказав, що Захід якраз найбільше боїться розпаду Росії, а тому буде докладати зусиль, щоб зберегти її. Аналогічної думкидотримується російський політолог-емігрант Василь Жарков: «Коли ми сьогодні починаємо говорити про можливий поділ Росії, ми створюємо ризик додаткової мобілізації та консолідації російського суспільства навколо Путіна. Це дуже шкідлива ідея». На користь обережності у бажанні розвалити Росію виступають західні аналітики, опитані журналом Politico.
З іншого боку, старший науковий співробітник The Jamestown Foundation Януш Бугайський ще влітку 2022 року опублікував книгу «Невдала держава: путівник з розпаду Росії» (Failed State: Guide to Russia’s rupture), колишній командувач армії США в Європі Бен Годжес назвав три причини розпаду Росії, а звіт з прогнозами Atlantic Council на 2023 рік починається зі слів: «Готуйтесь до майбутнього краху Росії» (21% зі 167 опитаних аналітиків відповіли, що на Росію чекає доля failed state. Причиною розпаду держави 40% респондентів назвали крах режиму Путіна).
4. Ставку на розпад Росії все активніше робить Україна – причому без різниці, чи всерйоз, чи лише на публіку. На стіні голови військової розвідки України Кирила Буданова висить мапа поділу російських територій, а на свій день народження 4 січня він розрізав торт у формі Росії. Секретар РНБО України Олексій Данілов 26 лютого заявив, що «фрагментація Росії є процесом, який вже йде, він запущений» і що його запустив Путін.
5. Влітку 2022 року з’явилися або активізувалися російські громадські об’єднання, які ставлять перед собою задачу розвалу Росії та оголошення незалежності низки російських регіонів: «Гражданский совет», «Лига свободных наций», «Свободный Идель-Урал», «Форум свободных народов ПостРоссии». Їхні акції в європейських столицях та звернення до світових лідерів по допомогу не могли не залишитися без відповіді Кремля.
Таким чином, курс на «народну війну», метою якої буде недопущення розпаду Росії – тренд як ближньої, так і далекої перспективи. Використання цього аргументу дозволить закрити рота критикам і укріпити позиції особисто Путіна; мобілізувати громадян якщо не на добровільну участь у війні, то на затягування пасків; підживити антиамериканські та антиукраїнські настрої серед еліт та простонароддя, а також дати відсіч емігрантським ініціативам. Правильне розігрування цієї карти дозволить зберігати сталість режиму Путіна навіть за тривалої війни та відсутності успіхів на фронті (але не за умови тотального зубожіння).
