Путін заявив про початок будівництва сховища для ядерної зброї на території Білорусі та про те, що до липня об’єкт буде зданий. При цьому зброя буде російською, а частину білоруських військових, нібито, навчать її використовувати. Що це означає?
1. Читаємо «з кінця». Об’єкт російський Лукашенко не отримає у своє розпорядження ЯЗ, але зможе говорити про посилення безпеки країни. Насправді ми маємо ПОСТІЙНУ військову базу на території Білорусі. Адже наївно вважати, що охорону своєї ЯЗ РФ віддасть комусь іншому.
Базу, без підписання відповідних документів, двосторонніх договорів та розуміння на який період та на яких умовах. І її, на відміну від вузла зв’язку ВМФ, локатора під Ганцевичами чи мобіків на полігонах швидко не попросиш «на вихід». Потрібна «консультація з РФ» незалежно від результатів війни в Україні.
Тобто Росія намагається прив’язати до себе Білорусь ще більше, роблячи вкрай скрутним дрейф зменшення російського впливу як у західному напрямку, так і в східному (Китай). Путін розуміючи слабкість становища, Лукашенко робить заявку на постійну присутність РФ як сили впливу в прицілі як закінчення війни в Україні, так і внутрішньобілоруських процесів.
2. Це удар по договору про нерозповсюдження ядерної зброї, підписантами якої є і РФ, і Білорусь. Пункт 1 договору свідчить, що жодна з країн, які мають ядерну зброю, не буде прямо або опосередковано передавати її державі такою, що не володіє. Пункт 2 говорить, що держава, яка не має ядерної зброї, не буде прямо чи опосередковано брати її. Саме тому РФ говоритиме не про передачу, а про розміщення. І саме тому розміщення російської військової бази у Білорусі означатиме, що це відбудеться на постійній основі. Цілком можливо з передачею у довгострокове користування території під неї.
Такий крок є спробою підняти ставки у протистоянні з ЄС та США у питаннях, в тому числі війни в Україні. І, за великим рахунком, є «запрошенням до консультацій». Росія, як і раніше, розраховує на заморожування війни «десь посередині» як вигідний для себе варіант виходу із скрутного становища. Саме тому Путін називає дату «закінчення будівництва» сховища – 1 липня. І анонсує подальше транспортування ЯЗ. Впевненості у ймовірності успіху у війні немає, впевненості в утриманні фронту так само немає.
Єдиний варіант — домовленості щодо «великого геополітичного обміну». Більше того, такий варіант дозволить оточенню Путіна створити прийнятний для суспільства спосіб перемоги у війні проти України.
У цьому контексті цікава можлива позиція Китаю. З одного боку, Пекіну вкрай не вигідна ядерна ескалація, про яку він говорив. Але для КНР вигідне завершення війни в Україні без поразки будь-якої із сторін з ослабленою Росією (тобто завершення протягом року). І вигідно, коли Кремль намагається розхитати основи глобальної безпеки. Адже в такому разі консультації США та КНР з питань нового світоустрою стають ще актуальнішими — два «адекватні» центри сили мають домовитися як стримувати не надто адекватні прагнення інших країн. Таким чином, загрози КНР можуть сприйняти відносно спокійно. З реальним розміщенням вже складніше — це удар по інтересам і позиції Китаю в галузі безпеки, а також (значно меншою мірою) спроба з боку Кремля обмежити китайську експансію на країни колишнього СРСР (та сама Білорусь).
Сам Лукашенко на фоні конфлікту із Заходом використовуватиме заяви про розміщення ЯЗ у Білорусі як свідчення про зростання своєї політичної стійкості та суб’єктності. Насправді він не розуміє, що про подальше майбутнє Білорусі (і його в Білорусі) розмови з ним стануть вкрай нелогічними. Країни ЄС, КНР (у разі реального розміщення) говоритимуть із Москвою, а не з Мінськом. А ось РФ зможе спокійно робити, що хоче. Аж до операції під кодовою назвою «Саша вже дістав – давайте нового».
Чи отримає гроші Лукашенко за базу? Швидше за все, ні. Йому продадуть ілюзію власної могутності. Тому навіть з погляду фінансів (а виплати за аналогічні об’єкти у світі дуже великі) його залишать не з грошима, а з ілюзією про свій вплив.
Ключовим чинником заяв Путіна все ж таки є спроба вийти на консультації щодо завершення війни в Україні. Нагадаємо, що ядерний шантаж Путін вже намагався двічі використати у 2022 році. Не вдалося. Зараз, особливо, після ордера на арешт (як сигнал Заходу через те, що Путіна перестали розглядати як партнера у переговорах) починається третій раунд, уже не лише на словах.
У Кремлі чекають на початок переговорів. І навіть окреслюють дату.
Але виникає питання, а що буде, якщо шантаж залишиться без відповіді?
До липня ймовірність консультацій у будь-якому разі невелика — західні партнери України чекатимуть українського наступу, і вже за його результатами визначатимуться з логікою подальших військово-політичних дій.
• Якщо наступ буде успішним, то особливої потреби вкотре говорити з Путіним немає. Тоді працює логіка дотиснути, щоби РФ вийшла з більшої частини окупованих територій.
• Якщо наступ провалиться, тоді у Путіна справді з’являються шанси. Саме тому не виключено, що набрані мобіки (яких ще не пускали у бій) і нові контрактники будуть націлені на стримування українського просування у травні-червні. Для Кремля таке завдання стає ключовим. Адже після цього війна ризикує затягтися не на рік, а на більший термін. І тут уже є місце для політичного маневру.
І все ж ймовірність того, що шантаж Путіна спрацює невелика. Що буде, якщо ні? Наступний етап ескалації – застосування ядерної зброї. Але це зовсім інша війна з іншими учасниками, іншим масштабом. Де, до речі, нова «база зберігання ЯЗ» на території Білорусі стане ціллю першої десятки для поразки.
