Путін зібрав редакторів ТГ каналів, зокрема, так званих «військкорів». Проводить зустріч. Виникає питання: навіщо? Можна поставити ще одне – «чому саме зараз?».
Давайте розбиратися разом.
Для початку чотири ключові факти щодо присутності РФ у Телеграмі:
1. Телеграм – останній непідконтрольний Кремлю ресурс, на якому сидять «росіяни». Точніше, сфера, в якій немає монополіста-«смотрящего» і немає впливу на власників. У телеграмі представлені практично всі російські медіа, але свій явно оформлений сегмент, частка якого вимірюється двоцифровим числом, має лише медіа-група «Патріот» Є. Пригожина. Сумарно це близько 20-25 «військкорів», плюс до 40 різнопланових каналів. Інші по дрібницях, та й аудиторія не унікальна, перетинається з конкурентами.
2. Зміщення аудиторії в Телеграм відбувається не лише у РФ, це торкнулося, наприклад, і України. А сама «телега» з фактично анонімними каналами є ідеальним майданчиком для створення каналів донесення до «ворожої» аудиторії, тим більше, що згадана МГ «Патріот» спочатку мала нібито «національні» медіа в Україні, Білорусі та Казахстані. Сумнівно, щоб у 2022-2023 роках Пригожин раптом дав би вказівку згорнути роботу на сусідні з РФ держави.
3. Реакція «військкорів» та інформаційна хвиля в Телеграмі під час втечі росіян з-під Харкова не на жарт злякала Кремль. Нагадаю, що тоді були проведені навіть показові кадрові призначення.
4. З іншого боку, робота з власниками ключових ТГ ресурсів дозволила надзвичайно м’яко пройти процес висвітлення втечі росіян із Херсона. Можна стверджувати, що суспільство сприйняло це (на відміну Харкова) як «норму», «військову хитрість» чи «доцільність». І це ті, хто помітив, загострював увагу на процесі. Для більшості ж втеча росіян із Херсона пройшла абсолютно непомітно.
А тепер про доцільність такої зустрічі. Знову за пунктами.
1. Тактичні завдання. Йде перша фаза наступу України, яка (що логічно з огляду на продавлювання підготовлених ліній оборони) супроводжується більшими, ніж в обороні втратами і низькими (порівняно з фінальними етапами операції у Харківській та Херсонській областях) темпами. Кремль у своїх посиланнях через традиційні ЗМІ формує «образ перемоги» для літньої кампанії у вигляді одного слова «утрималися». Недаремно той же Путін порівнював процеси 2023 року в Україні з «Курською дугою», тому є необхідність «одностайності» всіх інформаційних ресурсів, простіше кажучи, яскраві розповіді про успіхи Росії в обороні.
2. Тактичні завдання на українську аудиторію. Такі завдання тісно пов’язані із зазначеними у п.1. Необхідно створити картину провальних штурмів із величезними втратами для українського споживача. Тим більше, що українська сторона з форматом «абсолютної тиші» та скупого зведення вранці сама створює передумови того, що громадяни лізуть на російські ресурси і сліпо вірять тим, де просто написано «Доброго вечора, ми з України» (хоча адміни можуть сидіти де завгодно).
Типовий приклад – навіть позитивне повідомлення про взяття Благодатного не змогли оформити грамотно і, в результаті, державне ІА Укрінформ повідомило про Благодатне під Бахмутом. Втрати техніки на мінному полі скомунікували на третю добу. І, в останньому випадку, ніхто не запитував «а де шукали інформацію співгромадяни попередні 72 години».
Отже, є досить гарні стартові умови для проведення російської інформаційно-психологічної операції на українському полі за умови узгодженої роботи більшості ТГ каналів (преса і так слухняна). І тут зустріч з Путіним (як і події до і після неї) дуже доречні.
Тепер від тактики переходимо до перспективи 4-5 місяців. І тут Кремль також має свої завдання.
1. Формування єдиного пулу «військкорів», який стає підконтрольним одній з веж Кремля, принаймні у просуванні ключових тез. І тут надзвичайно важливо стежити за фото із заходу, які рано чи пізно спливуть, майбутній куратор буде на цих фотографіях.
2. Управління російською громадською думкою у разі невдач на фронті. Простіше кажучи, Путіну потрібні гарантії повторення медійно успішного Херсонського кейсу (повторю, для Кремля інформаційна робота з висвітлення втечі з Херсона була вдалою).
3. Гарантії дистанціювання «військкорів» від внутрішньої політики у Росії. Путіну необхідне збереження наявного медійного балансу. А «військкори» в інформаційному полі швидко стають «важковаговиками», тому до моменту старту нового партійного проєкту поствійни (аналог існуючої партії “Родіна”) для Путіна ідеальним виглядає формат коли «військкорам» категорично заборонено втручатися у внутрішньоросійські політичні розбірки.
4. Нехай приватний, але важливий кейс. Путіну необхідно буде визначатися, що робити з МГ «Патріот» та її ТГ-активами. Залишати за Пригожиним? У разі його інтеграції до однієї з веж Кремля цілком можна, а от якщо такого не передбачається, то наявність потужного медіа-ресурсу у людини, яка не входить до ключових груп, виглядає небезпечною. Крім того, на тактичному рівні Путіну необхідно, щоб Пригожин хоч на якийсь час (етап наступу України) перестав публічно принижувати Шойгу та його оточення.
5. У перспективі перед Кремлем постає питання повного контролю над ТГ полем, аналогічного тому, що існує у сфері «старих» медіа та соціальних мереж.
І на тлі цього відбувається перша зустріч із «військкорами», що, крім вищезазначених завдань, можна сприймати і як сигнал старим пропагандистам. Бюджети ТГ менші, а вплив вже співставний. Отже, рано чи пізно може виникнути питання про ефективність роботи російського “телевізора”.
