">
Цей конфлікт є тестом для Путіна. Якщо протягом двох тижнів – місяця він його не залагодить, система почне руйнуватися.
Протистояння між Шойгу та Пригожиним наростає. Пригожин, не зупиняючись, атакує керівництво МО в інформаційному просторі. Шойгу спробував взяти реванш в адміністративно-бюрократичному полі, вимагаючи, щоб усі «добровольчі формування» підписали контракт із МО. Пригожин очікувано відповів відмовою. Фактично ситуація, що склалася, руйнує монополію держави на насильство. Інші розпорядники силового ресурсу (Кадиров, корпоративні армії, ПВК) чекатимуть на результати. Врегулювати ситуацію може лише Путін. Але і його здатність зупинити розвал системи, що почався, неочевидна.
Шойгу підписав наказ, згідно з яким усі російські добровольчі загони до 1 липня мають укласти контракти з міністерством оборони. «Укладання громадянами контрактів з державою — це, перш за все, поширення на них, а також на членів їх сімей встановлених державою заходів соціального захисту та підтримки», — пояснив заступник міністра Панков.
Відповідь Пригожина: «ПВК «Вагнер» не підписуватиме жодних контрактів із Шойгу. …Шойгу не може нормально керувати військовими формуваннями. Тому те, що він напише укази чи накази, це поширюється виключно на Міністерство оборони та тих, хто перебуває в рамках Міністерства оборони. …ПВК “Вагнер” абсолютно повністю підпорядковується інтересам РФ і верховному головнокомандувачу. На території, згідно з розпорядженнями Герасимова та Шойгу, ПВК «Вагнер» узгодить усі свої дії та виконує завдання, поставлені генералом армії Суровікіним».
1. Шойгу вирішив спробувати «поставити на місце» керівника «Вагнера» у бюрократичному полі.
2. Надії міністра оборони на успіх могли бути зумовлені тим, що попередня подібна акція (з 1 січня Пригожина відсторонили від вербування ув’язнених, передавши цей ресурс МО та ПВК, орієнтованим на Шойгу) була успішною. Але, тоді Шойгу просто відібрав у конкурента ресурс, який Пригожин не контролював (ФСВП). У цьому випадку намагається відібрати ресурс, який повністю підконтрольний Пригожину.
3. Пригожин формально наголошує, що конфлікт має особистий характер (принижує Шойгу, хвалить Суровікіна і декларує «вірність» Путіну). Але, фактично, це – конфлікт між приватною армією та ЗС РФ.
4. Після відмови Пригожина врегулювати конфлікт може лише Путін. Шляхів врегулювання два: відставка Шойгу та усунення з публічного простору Пригожина.
5. У першому випадку еліти отримають сигнал, що Пригожин “продавив” Путіна. Отже – «так можна». У другому – РФ втратить цінний військовий ресурс.
6. Поки що ситуація виглядає таким чином, що Путін схиляється до другого сценарію. З цією метою «підсвічується» залучення на війну альтернативного силового ресурсу – кадировських формувань, які можна порівняти за чисельністю з пригожинськими.
7. Побудувавши в армії вторгнення «систему стримувань і противаг» (за зразком бюрократичного апарату), Путін сам створив передумови руйнації монополії держави на насильство.
8. У РФ вже є потужні і не повністю підконтрольні військово-політичному керівництву озброєні групи (Вагнер і частини Кадирова). Є ще низка ПВК, частина яких не обов’язково піде «під МО». Є приватні де-факто армії (відомчі ПВК, охоронні фірми корпорацій). Набирає сили збройна опозиція (РДК/ЛСР).
9. Путін має час від кількох тижнів (до зазначеної в указі Шойгу дати 1 липня) до місяця. Якщо він не залагодить конфлікт, розпочнеться неконтрольована ескалація між власниками силового ресурсу.
10. На відміну від «веж Кремля», у центрів впливу, що мають силовий ресурс, є зброя, включно з важкою. Їх не вдасться «притиснути» за допомогою силовиків, як це відбувалося з чиновниками, що «зарвалися».
11. Росія стала на кілька кроків ближче до громадянської війни.
