Ще рік тому неможливо було уявити, як одні незнайомі росіяни цілеспрямовано скеровують ракети на українські житлові будинки, а інші незнайомі росіяни захлинаються від щастя в соцмережах, якщо вдалось щось сильно пошкодити чи когось вбити. Звичайно, за рік до цього всі звикли, проте питання, яке всі собі задавали 24 лютого, залишилося й досі актуальним: а навіщо росіяни все це роблять?
Шукаючи відповідь на питання, навіщо росіяни продовжують займатися тероризмом, не зважаючи на те, що очікуваних результатів не отримують, краще одразу відмовитись від надії знайти її в раціональній площині. По-перше, це ризиковано: займаючись раціоналізацією трансгресії, можна виправдати будь-який нелюдяний злочин. По-друге, відповіді там немає. Тероризм, в принципі, є неефективним інструментом, адже ніякого результату, якого не можна було б досягнути без цього, він отримати не дозволяє.
Більш ймовірно знайти причину в дискурсі ненависті (А. Глюксман) “за допомогою страху та тремтіння перетворити все людство на спільноту живих мерців, апатичних та паралізованих очевидністю внутрішньо приналежній їм вразливості”, в садизмі (Е. Фром) – “перетворити неміч на ілюзію всемогутності”, в ресентименті (С. Жижек) або ацтекських “війнах квітів” Ж. Батая. Тобто не можна дійти до ідеї вбивати випадкових цивільних людей, якщо тобі це не подобається саме по собі, жодний логічний ланцюжок до такого висновку не веде. Навіть як демонстрація сили, шантаж це виглядає жалюгідно: кому вбивства беззбройних людей з далекої відстані можуть здатися проявом сили?
Єдине, що можна умовно назвати раціональною вигодою, яку путінський режим міг отримати від вбивств та руйнувань, це – радість росіян, що перетворюється на зростання рейтингів влади. Це викликає питання: можливо, всі послання російського режиму треба розглядати як послання, що, в першу чергу, адресовані самим росіянам? Адже енерготероризм більше впливає на російський соціум ніж на український, а ядерний шантаж РФ ні в кого не викликає стільки гордості і страху, скільки в росіян. Проте, навіщо російській владі такий складний шлях комунікації з власним народом, якщо простіше спілкуватися перевіреним способом, через телевізор?
І вибір поганого інструменту для ведення війни, і поганий пропагандистський супровід тероризму, і те, що росіяни не можуть зупинитись, не зважаючи на те, що від їхніх дій їм більше шкоди ніж користі, ніби навмисно кричить про те, що ніякої мети немає, і ніякого змісту не треба шукати. Залишається допустити, що теракти мають бути принципово беззмістовними, що вони є фактичними повідомленнями, в яких насильство замінило слово, з чого можна зробити такі висновки: по-перше, росіянам треба переконати себе та інших, що вони не зникли, по-друге, що вони більше не здатні на символізацію, тобто ресурсів на осмислення та формулювання питань щодо того, хто вони, куди йдуть і чому мають бути разом, немає, тобто кризу ідентифікації не було подолано. Не зважаючи на маскування тероризму під раціональний шантаж, українці розуміють все правильно, і відповідають знищенням пам’ятників та відміною російської культури, тобто б’ють по найболючішому, по нарцисизму.
Останнім часом стало більше дискусій та коментарів про те, чому не треба розвалювати Росію, ніби існує якась міцна держава, до якої треба прикласти зусилля, щоб вона розвалилася, але чи це відповідає дійсності?
Можливо, енергетичний тероризм виконує ту ж саму функцію, що і вся ця війна, – приховати головну таємницю Росії – те, що її не треба розвалювати.
Російської Федерації вже не існує, її можна рятувати чи дозволити зникнути, принаймні, у такому вигляді, як ми її знаємо. Ненависть до українців, бажання знищувати всіх, хто стоїть між росіянами та “вєлічієм”, каже про те, що в російському суспільстві накопичилося стільки внутрішніх непримиримих суперечностей, вирішити які не знайшлося іншого способу крім як створити “спільного ворога”, а потім відвести цю енергію назовні в ході війни. Подібно до старіючого ацтекського вождю, який посилав найсильніших та найагресивніших молодиків на “війну квітів”, щоб потім ціною жертв полонених відтягнути сонячний апокаліпсис, російський диктатор відтягує не момент розпаду РФ, а той момент, коли всі про це дізнаються. Коли оточуючим набридне робити вигляд, що зомбі, від якого тхне розпадом, є не просто країною, а й “найвеличнішою наддержавою”. Зараз “живого мерця” підживлюють кров, смерть і сльози українців, а кого буде ненавидити “найдобріший народ”, якщо війна закінчиться, “вєлічія” більше не стане, а економіка суттєво погіршилася?
Деякі росіяни і самі розуміють, що без війни з Україною почнеться громадянська війна, про що вони все частіше говорять останнім часом.
Цікавим є те, що росіяни, які схвалюють енерготероризм, усіма силами тримаються за “братський народ” і за те, що українці є росіянами. Виходить, що Росія напала на “росіян”, від обстрілів найбільше постраждалі і страждають російськомовні регіони. Можливо, кремлівський уряд на якомусь рівні завжди розумів, що кінцевою метою того, що вони роблять, був суїцид, а і енерготероризм, і сама війна є, за виразом А. Шпеєра, “лебединою піснею нацизму”?
Ж. Дельоз та Ф. Ґваттарі вважали нацистську державу суїцидальною, а М. Фуко визначав метою німецького нацизму – наразити свою власну расу на абсолютну та всеохоплюючу загрозу смерті.
Як відомо, Гітлер між 18 березня та 7 квітня 1945 р. займався тим, що видавав накази руйнувати інфраструктуру Німеччини, а серед німців ширилася “епідемія самогубств”. З лютого по травень 1945 р. декілька тисяч німців здійснили самогубство, а закінчилася епідемія самогубством Гітлера.
Можна знайти ще багато доказів суїцидальності путінського режиму: манера воювати числом, а не вмінням; заяви про ядерний рай, численні запевнення пропагандистів про те, що життя сильно переоцінене, скрізь старі обличчя перших осіб, вбивство кувалдою на камеру, палінгенетичний культ “побєдобєсіє” та ін. Отже, хто б не взявся за рятування РФ, має бути готовим до надлюдських зусиль, адже це буде не охорона від нападів злих українців, а щонайменше реанімація з коми, що вже намагалася зробити війна, натомість ставши визнанням в немічі та трохи проханням про останнє милосердя.
Між іншим, останні накази Гітлера Шпеєр не виконав, але чи знайдеться серед путінської верхівки такий Шпеєр? Ймовірніше, що російському виконавцю буде все одно на людей чи архітектуру, а ось вартість майбутніх бюджетних контрактів на відновлення він порахує. Високоточної зброї вже давно не буде, тож стріляти будуть будь-чим, що залишилося.
Тож не тільки жителям Білгороду, Воронежу, але й Москви краще вже зараз подумати про запаси води та харчів, придбати пауербенки, акумулятори та генератори, знайти найближче відкрите бомбосховище і готуватися до фінального акту колективного самогубства.
